Найголовніше для дітей - любов та турбота, а все інше - справа фандрайзерів

Понад 3000 врятованих життів за майже два роки. Проєкт “Дитинство без війни” Благодійного Фонду Руслана Шостака опікується дітьми-сиротами, надає прихисток, забезпечує всім необхідним.

Але все це стало можливим завдяки підтримці і допомозі кожного, хто разом з нами весь цей час. Вирішальну роль в пошуку меценатів та спонсорів, а також постійній комунікації з ними відіграє відділ фандрайзингу. Саме він залучає кошти та інші ресурси для реалізації проєкту. Які є потреби та як вдається їх закрити, розповість Наталія Олєйнікова - директорка з партнерства у Туреччині Благодійного Фонду Руслана Шостака. 

Майже два роки успішної діяльності проєкту позаду.  І нині він динамічно розвивається, масштабується, бо діток, які потребують допомоги ще дуже багато. Це титанічна і щоденна праця великого колективу однодумців. Коли саме Ви доєдналися до проєкту і чому?  

Я приїхала до Туреччини ненадовго на запрошення друзів. І ось пішов другий рік, як я живу в цій чудовій країні. Коли я потрапила в проєкт, взагалі не знала про що він і хто такий Руслан Шостак. Але чим більше я занурювалась,тим більше я закохувалась у справу, яку роблю. Руслан Шостак - засновник та ідейний натхненник Благодійного Фонду і проєкту “Дитинство без війни” - неперевершений, як людина і як бізнесмен. 

Ідея Фонду і проєкту “Дитинство без війни” відгукнулися в моєму серці. Вважаю, що зараз, в умовах війни, кожна людина має робити те, що може. Я не можу зупинити війну чи вплинути на її хід. Але я можу допомогти українським дітям-сиротам жити в безпеці, бути щасливими, насолоджуватись дитинством. Саме тому я зі всім своїм ентузіазмом поринула в цей проєкт. 

Чи важко було на старті? І чи змінилося щось через майже два роки? 

Я - директорка з партнерства в Туреччині Благодійного Фонду Руслана Шостака. Це для мене зовсім новий напрямок діяльності, але надзвичайно співзвучний з адвокатурою, якою я займалася все своє життя. Родом я з Луганщини і вже не вперше в моєму житті мені доводиться все починати з чистого аркуша.   

На початку повномасштабної війни дуже багато хто допомагав дітям. Зараз допомоги стало значно менше. Ви знаєте, люди втомилися від війни, вони втомилися допомагати. Багато таких, хто хоче допомогти, але просто не може. До речі, народ Туреччини не володіє в повній мірі інформацією про те, що відбувається у нас на батьківщині. Дехто каже, що війна закінчилася і діти можуть повертатися додому. Доводиться пояснювати, що бойові дії тривають і в Україні ще й досі небезпечно. 

Скільки наразі на постійній основі учасників проєкту перебуває у Туреччині?

Проєкт “Дитинство без війни” - це в першу чергу про українських сиріт. За майже два роки прихисток отримали понад 3000 дітей-сиріт разом з супроводжуючими та інших учасників проєкту . Наразі на постійній основі в проєкті перебуває 859 осіб і з них 531 - мають офіційний статус. Тобто це або дитина-сирота, або дитина, позбавлена батьківського піклування. Наразі у нас в проєкті перебувають діти з  20 спеціалізованих закладів, а також  з дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ). 

Всі наші підопічні живуть в комфортних умовах  на узбережжі Середземного моря в Туреччині, мають  збалансоване харчування, медичне страхування, вчасно отримують кваліфіковану лікарську допомогу.  Для діток  організоване онлайн навчання (першачки вчаться офлайн), є додаткові заняття спортом, творчі гуртки, вивчення іноземних мов.   

Які є основні потреби в проєкті? 

Кошти, кошти і лише кошти :) Звичайно це жарт. Але в ньому є частина правди. Бо за Кошти найпростіше закрити будь-яку потребу.  Проте насправді ми приймаємо не лише грошову допомогу. Це може бути одяг, взуття, продукти харчування, побутова хімія. Вдячні також тим, хто знаходить час та натхнення, до прикладу, підстригти діток чи провести додаткові заняття.  Ми вдячні будь-якій підтримці. 

Кошти насамперед потрібні на оплату житла, медичного страхування та транспортних перевезень. А ще - поповнення роутерів для того, щоб діти могли навчатися, придбання матеріалів для творчості та інше. Це здавалося б дрібниці, але це те, що потрібно на постійній основі. І саме це робить життя дітей яскравим та насиченим.  

Та найголовніша потреба - любов та тепло. Проте  це за кошти придбати неможливо. 

Хто насамперед відгукується та допомагає?

Нас дуже підтримує Посольство України в Туреччині. Посол Василь Боднар, його дружина Катерина та вся їх команда - це як янголи-охоронці нашого проєкту. Консульство України в Анталії ще на початку доєдналося і всіляко допомагало в реалізації всіх наших  амбітних цілей. Генеральне Консульство України в Стамбулі та Консульство України в Анкарі теж з нами з перших днів, за що ми дуже вдячні їм. 

В Туреччині надзвичайно активна українська діаспора, яка проводить мітинги, ярмарки та інші заходи на підтримку України та ЗСУ. Загалом тут нараховується 23 спілки (дернеки), які об’єднують українців - небайдужих, активних і  надзвичайно патріотичних. І завдяки їх підтримці та рекомендаціям ми знаходимо тих людей, які  допомагають нашим дітям.  

Нас підтримують міжнародні фонди, бізнес, волонтери, звичайні люди. Є такі, хто допомагає з першого дня і на постійній основі. Всіх перерахувати просто неможливо, але ми безмежно вдячні кожному.    

Допомагають не лише українці, а й турецький народ. Чи важко комунікувати з місцевим населенням?  

Туреччина надзвичайно комфортна для проживання: і клімат,  і ставлення до нас - українців. Що стосується діток, то до них тут взагалі особливе відношення - опікуються всіма: і своїми і чужими. А сиротами - тим більше.  Але насправді є специфіка, пов’язана зі східним менталітетом

Звичайно важко без знання турецької мови. Важко, але можливо. Дуже часто бувають кумедні ситуації, які виникають через мовний бар’єр. Специфіка менталітету відчувається. Але до проєкту і до діток-сирот ставляться надзвичайно дбайливо.  

За цей час в нас склалась плідна співпраця і свого роду взаємодопомога з турецьким народом. До речі, місцева влада нас також дуже підтримує. 

В Турецькій Республіці в лютому цього року стався потужний землетрус, загинуло дуже багато людей, велика кількість залишилася без житла. І тут вже ми, українці, допомагали турецькому народу - надавали житло, збирали одяг, засоби гігієни та багато іншого.

Розкажіть про свою команду, хто вам допомагає, як побудована робота? 

У мене чудова команда, це моя гордість - розумні, яскраві українки, в яких буквально “горять” очі. Це дівчата, які  фактично 24/7 допомагають дітям і тим самим приносять користь Україні.

Наша робота дає можливість багато подорожувати. Ми часто буваємо в таких містах, як Анкара, Стамбул, Мармарис. Багато нових знайомств з активними, позитивними, світлими людьми. До речі, особисто я почала говорити українською, вивчаю англійську і турецьку. 

Надзвичайно приємно, що навіть за тисячі кілометрів від дому дуже багато наших співвітчизників, які готові нам прийти на допомогу. І серед турецького народу теж багато тих, хто відгукується, хто поділяє наші спільні цінності - порятунок українських дітей-сиріт. Це надихає і вкотре доводить, що ми рухаємося правильним шляхом і робимо правильні речі. Велика вдячність вам, наші друзі і партнери!