Психологічний супровід учасників проєкту “Дитинство без війни”: чому це важливо?

Проєкт “Дитинство без війни” вже понад рік опікується дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. До евакуації в Туреччину вони виховувалися в дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ) або жили в спеціалізованих закладах. Це діти, які з різних причин залишилися без батьків, які пережили багато складних ситуацій. Свій відбиток також наклала війна в Україні. Тому переважній більшості вкрай потрібна психологічна допомога. Розуміючи всю складність ситуації, однією з першочергових наших задач було надання в тому числі психологічного супроводу всім учасникам проєкту.  В чому цінність і важливість такої допомоги, розповість  волонтер-психолог Андрій Світлов,  який спілкується з ними від початку існування проєкту “Дитинство без війни”.

Психологічна допомога:  чому це важливо?

Всім відомо, що переважна більшість психологічних проблем в дорослому житті родом з дитинства. Отримані в дитинстві психологічні травми формують майбутній характер людини, впливають на подальшу соціалізацію тощо.

Підопічні проєкту “Дитинство без війни” - це діти, які до приїзду сюди жили в спеціалізованих закладах, ДБСТ. Тобто це діти, які залишилися без сім’ї, а це вже передбачає наявність психологічної травми. Саме в дитинстві формується психіка людини і кожен прожитий рік, а вони вже тут саме стільки і живуть, відкладає свій відбиток на вже існуючі проблеми. Тож в дітей можуть або додатися проблеми, або ми можемо спробувати допомогти їм вирішити хоча б частину. Саме тому психологічна підтримка для них наразі вкрай важлива. 

Як давно розпочалася ваша психологічна практика? 

Вже понад 20 років я допомагаю людям розібратися в собі, надаю психологічну підтримку дорослим та дітям. За цей час вдалося багато кому допомогти вибудувати комунікацію як всередини сім’ї, так і з оточуючими. З багатьма підтримую стосунки й досі, консультую онлайн. До проєкту “Дитинство без війни” я разом з дружиною та іншими волонтерами-психологами долучилися майже одразу, коли він стартував у Туреччині. І ось вже близько року систематично кілька разів на тиждень ми спілкуємося з учасниками проєкту, надаємо психологічну підтримку дітям та дорослим. 

Чи змінилися проблеми дітей та дорослих до того, як в їх життя прийшла війна та після її початку? 

Безумовно війна наклала свій відбиток. І дуже добре, що проєкт “Дитинство без війни” вчасно евакуював дітей-сиріт з небезпечних регіонів України. Більшість з них особисто не відчули на собі, що таке війна. Але, так чи інакше, учасники проєкту спілкуються зі своїми знайомими чи друзями, які залишилися на батьківщині. Хтось з них зараз на передовій, хтось втратив рідних, домівку. Та навіть просто безкінечні повітряні тривоги і нерозуміння, куди цього разу може бути влучання - це все стрес для людей, які живуть в умовах війни. І звісно спілкування з ними накладає відбиток в більшій мірі на опікунів, які, попри те, що зараз перебувають під прихистком проєкту, але так само хвилюються, переживають. І найбільше від цього страждають молодші діти, тому що дорослі також не завжди можуть контролювати свої емоції. 

Тобто виходить, що дорослі також вкрай потребують психологічної підтримки. Але хто в проєкті найбільше потребує допомоги: дорослі чи діти? 

Ми вважаємо, що психологічна допомога потрібна якщо не всім, то в тій чи іншій мірі - більшості учасникам проєкту. Це все дуже індивідуально і залежить від ситуацій, які довелося пережити конкретній людині. Але все ж таки дітям допомога більш потрібна. В проєкті представлені всі вікові категорії: від немовлят до людей поважного віку. Ми починаємо працювати з дітьми 5-6-річного віку. Розвиваючі ігри, арт-терапія - це те, чим ми з ними займаємося, з чого починаємо. В процесі гри, малювання діти відкриваються, з ними простіше встановити контакт. Скажімо так: поки в дітей зайняті руки, вони готові багато чого розповісти, а ми в свою чергу вже розуміємо, на чому маємо зосередити свою увагу під час роботи з конкретною дитиною. Старші діти, до прикладу, більш свідомо ставляться до теми психологічної підтримки, відтак вони відкритіші до спілкування. Можуть навіть самі попросити про допомогу. 

До речі, якщо говорити про молодших дітей, які ще не досягли підліткового віку, то більш ефективно вплинути на них можна через їх безпосереднє оточення, тобто спілкуючись з їх батьками-вихователями, друзями, однолітками, вчителями.     

Ви надаєте психологічну допомогу підопічними проєкту вже близько року. Які форми комунікацій ви використовуєте під час роботи з ними?

В залежності від вікової категорії, ми застосовуємо різні форми роботи. Зокрема практикуємо психологічні тематичні тренінги, групові та індивідуальні заняття. Але все починається зі звичайного спілкування. Ми разом п’ємо чай зі смаколиками, співаємо, робимо поробки, граємо в ігри. До речі в ході гри діти себе більш демонструють, ніж під час звичайної бесіди. Дуже гарну терапевтичну дію мають рухливі ігри, тому що в цей час діти можуть виплеснути енергію, в тому числі негативну. Фізичні навантаження на нейро-біологічному рівні здатні піднімати настрій і приводять в організмі в норму рівень так званого “гормону задоволення” - дофаміну. І все це в невимушеній і комфортній атмосфері.    

Не називаючи конкретних імен, з якими проблемами найчастіше стикаються діти та дорослі і чи вдається допомогти у вирішенні?

Проблеми особистих комунікацій між дорослими та дітьми - це те, що турбує учасників проєкту. Дуже часто батькам-вихователям не вдається встановити контакт з підлітками. Тоді вони звертаються до нас, щоб ми повпливали на підопічного, а буває і навпаки - з таким проханням приходять діти. Також дорослих турбує відсутність мотивації до навчання дітей, небажання бути слухняними, приймати правила. В дітей часто бувають конфлікти з однолітками, тому і такі ситуації ми допомагаємо вирішити.  

Чи трапляються випадки, коли ви відчуваєте, що ви безсилі? Чи кожному можна допомогти?

Так звісно, такі випадки були і є, але вони поодинокі. І не тому, що ми не можемо допомогти. Напевно кожній людині можна було б допомогти за умови, якби проєкту була доступна велика кількість іншої психологічної допомоги. Я зараз маю на увазі інших вузькопрофільних фахівців різного рівня зі спеціалізованими підходами та практиками, включно з клінічними психологами та психотерапевтами. 

Вже понад рік наші підопічні отримують психологічну допомогу. Чи спостерігаєте ви позитивну динаміку? В чому вона виявляється?

Однозначно позитивна динаміка є. Успіх або невдача нашої роботи проявляється тоді, коли людина уважно вислуховує поради і потім застосовує їх систематично на практиці. Коли людина робить кроки в правильному напрямку.  

Чи є фідбек від дорослих та дітей?

Так, є. І це якраз-таки надихає та допомагає рухатися далі та робити ще більше. Буває так, що приходять батьки-вихователі і кажуть: “Ми не знаємо, що саме ви говорили моїй дитині, що ви змогли зробити, але сьогодні моя дитина вперше вибачилася переді мною”. Підходять і діти та кажуть, що помічають результат нашої роботи з їх батьками-вихователями.  До прикладу, ми провели бесіду з дорослими про ненасильницьку комунікацію і вони вже починають вибудовувати правильне спілкування з дітьми. І ми також це помічаємо, бачимо, як вони це практикують. І це дуже нас тішить.